Слайд-альманах "Згадаймо юність,що горіла в Крутах"

День Української єдності

Христос хрещається!

Мереживо зимових свят. Свято Андрія Первозванного.

Година пам'яті й скорботи "І нам довіку у серцях носити землі своєї ревний біль та жаль"

  

Спішила мати на пшеничне поле,

Спішила подумки, насправді – ледве йшла.

Трава посохла ніженьки колола –

Не відчувала болю, йшла і йшла…

„Хоч колосок, хоч зернинок жменьку

Голодним, спухлим діточкам знайти…-

Шептали губи змучені. – Швиденько…

Синочка й донечку устигнути спасти…”

    Пам'ять - нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1932 - 1933 років.

     Сьогодні  сільська площа біля Пам'ятника жертвам голодомору та політичних репресій стала храмом духовності, храмом скорботи і пам'яті українських селян, які загинули від голоду, заподіяного сталінським режимом, пам'яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після трагедії ХХ століття.

 

     Родинно - патріотична онлайн - розвідка " Не згасити пам'яті вогонь!"

Степом, степом розгулись гармати,
Степом, степом – клекiт нароста.
Степом, степом падають солдати,
А навкруг шумлять жита...

Ось вже сімдесят п’ята весна вітає всіх тих, хто пережив війну, вітає вона й тих, хто знає про ті події не лише з книг, фільмів чи з розповідей старшого покоління. Вітає і вкотре нагадує про страхіття війни й наказує  берегти мир.

      Великояромирська сільська бібліотека розпочинає цикл  заходів, присвячених  Дню Перемоги  над нацизмом у Другій світовій війні. Розпочинається марафон наших заходів  патріотичною онлайн – розвідкою «Не згасити пам’яті вогонь».

     Метою розвідки було дослідити  нові, досі мало кому відомі сторінки життя героїв війни.

Сьогодні бібліотека знайомить Вас, шановні користувачі, із долею яромирчанина Дембіцького Михайла. Дослідження проводила читачка нашої бібліотеки та праправнучка загиблого Анастасія Гуцал.

    Ось що вона повідала нам :

- «29 березня 1944 року розпочалась нова мобілізація  до радянського війська. В цей час був призваний до війська  мій прапрадідусь Михайло Дембіцький. Вдома у нього залишилось троє дітей.

    Запеклі бої точились за визволення с. Войнилів Калушського району Івано – Франківської області. Там і загинув прадідусь Михайло. Місцеві жителі поховали його на кладовищі.

   …На початку 1979 року  Войнилівська школа вирішила перепоховати  прадідуся як невідомого військового . Під час перепоховання у його кишені  було виявлено особисті речі та документи , які посвідчували особу . Отож, директор школи написала статтю  до районної газети, у якій мова йшла про яромирчанина.

       За збігом обставин, у Калуші проживала родина Дембіцького Павла Опанасовича та Дембіцької  Лідії Опанасівни. Вони, прочитавши статтю, послали звістку про Дембіцького Михайла в с. Яромирка.

     Через декілька місяців у наше село приїхали делегати від Войнилівської школи та представники Войнилівської сільської ради, щоб провідати дружину загиблого Дембіцьку Оксану Дем’янівну та запросити родичів у с. Войнилів на відкриття обеліска полеглому Михайлу Дембіцькому.

       9 травня 1980 року велика родина Дембіцьких їздила на відкриття цього обеліска. На згадку було зроблене ось це фото»